"Вулична" демократія

Ми живемо у чудовий час, коли ні про що можна не дбати. Так, справді – нічого не заважає нам робити те, що нам заманеться: лузати на вулицях насіння під ноги собі та оточуючим, розкидати містом целофанові пакетики, розставляти біля кожної лавки порожні (чи майже порожні) пляшки з-під пива чи інших «чудових» напоїв. Дійсно, кругом – справжня свобода для любителів залишати за собою пам’ятні для природи сліди. Треба ж свій слід на цій планеті залишити, от майже кожен й залишає його, як може.
Любителів пива й насіння у нас хоч відбавляй – чи то футбольний матч, чи то якесь свято – по вулицях сміття більше, ніж самих людей. Але пиво й насіння користується попитом лише у певних верств населення. А от різноманітні целофанові пакетики та обгортки використовує кожен цивілізований громадянин, тільки якщо він не відмовився використовувати їх, дбаючи про навколишнє середовище, або ж якщо він не європеєць, адже у багатьох країнах Європи використання целофану забороняється. І все ж таки, європейці багато чого втрачають, адже це так романтично: пакети літають в повітрі, пакети на вулицях, пакети на деревах – пакети усюди. Що й казати – картина дійсно вражаюча.
Не менш улюблене заняття наших окремих громадян – розсіювати, щедро, не шкодуючи, різноманітні недопалки. Таке «естетичне» хобі нині популярне в усіх містах нашої країни. Але, мабуть, найпопулярніше серед усіх цих захоплень – це смітити у безпосередній близькості до урн. А що? Це цілком зрозуміло. Людина вранці поспішає на роботу, і через цей поспіх зовсім не має часу дорогою зупинитись, щоб викинути недопалок чи інше сміття до урни обабіч дороги. Ввечері, після напруженого дня людина, відпочиваючи у парку, кидає сміття собі під ноги – щоб не витрачати зайвої енергії і краще відновитись до робочого дня. І, врешті-решт, навіщо кидати сміття до смітника? Адже в нас демократія!
Виходить, подібним людським вчинкам можна завжди знайти пояснення. Але тут постає проблема: чи зрозуміє їх природа? І відповідь очевидна: досить навіть того факту, що вже сьогодні навколишнє середовище страждає від викидів столітньої давнини. І кожному громадянинові корисно було б поцікавитися, скільки років розкладається звичайна невинна скляна пляшка.
Кожен з нас щодня помічає такі прояви людського намагання залишити по собі якийсь, нехай і брудний та шкідливий, але слід. Що тут залишається додати? Лише те, що з таким ставленням до самих себе у нашому суспільстві целофанові пакети над містом ще довго вважатимуться романтичними.

Ксенія Кривошея

квітень 2011