За кожного з нас

         

Інститутська. На деяких балконах майорять національні прапори. Перша барикада. Люди, які проходять повз народну охорону, зустрічають їх так, як і слід зустрічати героїв... Літні жінки, що йдуть попереду, тиснуть охоронцям руки. «Ми з вами солідарні! Ми з вами!» - кажуть вони. Чоловіки підносять шини та дерев’яні щити – треба укріплювати барикади.

Майдан. У серці України український народ творить історію, наважучись боротись за справжню, а не умовну свободу. Саме сюди ноги самі ведуть тих, у кого добре серце та світлий розум. Це – надзвичайні люди. Істинні патріоти. Кожному кроку тут властива певна святість – й це можуть відчути тільки по-справжньому свідомі люди. Єдність тут така, що проявляється у багатьох речах – у атмосфері наметового містечка, у вигуках «Героям Слава!», у потиску рук, у погляді...

Кожен, хто побуває серед мітингувальників, без сумніву, скаже, що у містечку українського супротиву дуже добра, щира аудиторія. Саме тому західні журналісти, які працюють у цей час на Майдані з захопленням кажуть, що в нас чудові люди (побувай вони, скажімо, у простому громадському транспорті Києва або Луганська, відгуки не були б такими натхненними). Різницю дійсно відчуваєш, коли знаходишся за межами барикад... Чому? Все дуже просто. «Бомжі! Екстремісти!» - ллється інформаційний бруд тремтячої перед народом злочинної групи. Насправді ж у цей страшний, небезпечний час на українському Майдані зібрались найкращі з нас. І на відміну від тих нелюдів, які вбивають, б’ють і катують, не шкодуючи навіть дідусів і жінок, які не можуть пробачити народу те, що він не терпить, не скоряється, не збирається грати роль, яку вони йому відводять – бути затоптаним, безправним, до краю приниженим – у містечку, захищеному барикадами панує справжня щирість. Весь світ констатує: правда за повсталим народом. Трагічно, що в самій Україні це не всі розуміють. Як каже Ліна Костенко, коментуючи байдужість до провладного звірства: «Людям не те що, вуха – людям позакладало душі!». Проте всі  відповідатимуть перед Богом...

Тим часом у переході «під Хрещатиком» молода дівчина з двома хлопцями несе на тендітних плечах поверх чистісінької куртки дві шини. «Потім дітям розказуватимеш, як на Майдані шини носила», - каже, посміхаючись, один з парубків. 

І що тут важливо додати! Подвиг майданівців стосується кожного з нас. І того, хто через свої слабкі розумові здібності досі не розуміє, що країна в небезпеці, якщо не повстати. Навіть того, хто через привиту з дитинства ненависть й досі проти свого ж таки народу. Ні до чого не закликатиму. Хто має серце, той все розуміє.

Ксенія Кривошея