Майдан. У серці України український народ творить
історію, наважучись боротись за справжню, а не умовну свободу. Саме сюди ноги
самі ведуть тих, у кого добре серце та світлий розум. Це – надзвичайні люди.
Істинні патріоти. Кожному кроку тут властива певна святість – й це можуть
відчути тільки по-справжньому свідомі люди. Єдність тут така, що проявляється у
багатьох речах – у атмосфері наметового містечка, у вигуках «Героям Слава!», у
потиску рук, у погляді...
Кожен, хто побуває серед мітингувальників, без
сумніву, скаже, що у містечку українського супротиву дуже добра, щира
аудиторія. Саме тому західні журналісти, які працюють у цей час на Майдані з
захопленням кажуть, що в нас чудові люди (побувай вони, скажімо, у простому громадському
транспорті Києва або Луганська, відгуки не були б такими натхненними). Різницю
дійсно відчуваєш, коли знаходишся за межами барикад... Чому? Все дуже просто.
«Бомжі! Екстремісти!» - ллється інформаційний бруд тремтячої перед народом
злочинної групи. Насправді ж у цей страшний, небезпечний час на українському
Майдані зібрались найкращі з нас. І на відміну від тих нелюдів, які вбивають, б’ють і катують, не шкодуючи навіть дідусів
і жінок, які не можуть пробачити народу те, що він не терпить, не скоряється,
не збирається грати роль, яку вони йому відводять – бути затоптаним,
безправним, до краю приниженим – у містечку, захищеному барикадами панує
справжня щирість. Весь світ констатує: правда за повсталим народом. Трагічно,
що в самій Україні це не всі розуміють. Як каже Ліна Костенко, коментуючи
байдужість до провладного звірства: «Людям не те що, вуха – людям позакладало
душі!». Проте всі відповідатимуть перед
Богом...
Тим часом у переході «під Хрещатиком» молода
дівчина з двома хлопцями несе на тендітних плечах поверх чистісінької куртки
дві шини. «Потім дітям розказуватимеш, як на Майдані шини носила», - каже,
посміхаючись, один з парубків.
І що тут важливо додати! Подвиг майданівців стосується
кожного з нас. І того, хто через свої слабкі розумові здібності досі не
розуміє, що країна в небезпеці, якщо не повстати. Навіть того, хто через
привиту з дитинства ненависть й досі проти свого ж таки народу. Ні до чого не
закликатиму. Хто має серце, той все розуміє.
Ксенія Кривошея
